18 червня я разом з Лесею Гонгадзе та Андрієм Шкілем знаходився в Комітеті Верховної Ради з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, біля нас пробіг опустивши очі Литвин. Наступного разу я бачив світоча української політики в «Свободі» Савіка Шустера, він говорив до товаришів по політичному цеху чудову промову: «Дивлюсь я на все і думаю, коли ж ви про народ думати почнете?». Таким чином Володимир Михайлович переконливо продемонстрував телеглядачу, що в Україні є два види політиків: брудні, продажні, підлі мерзотники та через рисочку, Володимир Михайлович Литвин.
Між тим, варто було б погодитись із «потрібним» - він, Володимир Михайлович Литвин, є дійсно унікальним навіть в тому надзвичайному цирку, який називають українською політикою. І питання він поставив правильне та своєчасне. Навіть можна сформулювати відповіді на це питання.
Отже, українські політики почнуть думати про країну та народ, відповідати за свої дії на наступних умовах:
1. Якщо з політики будуть вигнані особи, які займаються вульгарними крадіжками. Крадіжками чужих текстів, ідей, думок, наприклад. Вся так звана академічна кар’єра пана Литвина являє собою непереривну чергу крадіжок – від статей та формулювань до академічних звань. Раніше, коли Володимира Михайловича ловили за руку, як кишенькового злодія в підземному переході, він хоча б намагався виправдовуватись, як у випадку із статтею, поцупленою з американського журналу, пояснюючи цю крадіжку бажанням створити «інтелектуальну провокацію». Тепер він не просто краде, він ще і погрожує обкраденим, змушуючи їх мовчати.
2. Якщо з політики будуть забрані аморальні подонки типу того, який перегрузив Кучму доносами на нешкідливого журналіста, перетворив цього журналіста на страшного монстра, мало не головну загрозу національній безпеці, а потім натравив на нього всю репресивну міліцейську машину. Мало того, цей подонок в той же час активно інтригував разом із своїм подільником – Міністром внутрішніх справ, підготовлюючи заколот у палаці. Коли запахло смаженим – подонок підвів екс-міністра під розстріл. Що дивно – при всіх розслідуваннях вбивства бідолашного журналіста – подонок якимось чином випав з поля зору правоохоронних органів, хоча всі більш менш обізнані знають, хто виступив ініціатором процесу, в якому вже чимало трупів.
Досить говорити про українські правоохоронні органи на чолі з «чесною», «непідкупною», «професійною» Генпрокуратурою, і так все зрозуміло. Вражає інше – як по команді замовкли всі журналісти, зникли публікації про роль Литвина в справі Гонгадзе. Але насправді ця роль ключова. Чи українська «свобода слова» до Литвина не приміняється? Або ж наші «акули пера» вважають, що при нагоді Володимир Михайлович змилостивиться виводити їх на доріжку, що закінчується у Таращанському лісі?
Володимир Михайлович вважає, що вся ця історія вже закінчилась, він відбувся легким переляком і тепер знову можна розводити демагогію з приводу моральності в політиці та потрібності Україні? Володимире Михайловичу, історія тільки починається. Я, не дам вам уникнути відповідальності. Комітет Міністрів Ради Європи не дарма вимагає реального розслідування «справи Гонгадзе» та вимагає покарання замовників. Адже Європі не вдасться замилити очі ні осудженням стрілочників, не вдасться сховати правду за трупами Кравченко, Дагева та напів трупом Фере.
Володимир Михайлович не розуміє, що «справа Гонгадзе» припинила бути проблемою внутрішньополітичною, тому і хорохориться. А дарма…
3. Третя умова очищення української політики – очищення її від патологічних жлобів.
Справа навіть не у вимаганні хабарів за кожний закон, за кожне призначення, не в легендарній схемі доданого податку на повернення ПДВ, створеної разом із Брезвіним, якою був «охвачений» кожен підприємець м. Києва. Відморозками Україну не здивуєш. Справа як раз в патологічності цього жлобського стану.
Уявіть собі, мультиміліонер, що займає одну з найвпливовіших посад в державі, відвідує з на півдобовим візитом український миротворчий контингент в минулій Югославії і на цій основі вимагає для себе статус «воїна-інтернаціоналіста». Листи пише, телефонує, службовий люд напрягати. Але навіщо воно йому? Добре для якого-небудь хлопця, що втратив ногу в Афгані, такий статус надає хоча б химерну надію зачепитись бодай за що-небудь у житті. Але цьому навіщо?
Це і є привид патології, коли хапальний рефлекс, що супроводжується великим виділенням кишкових соків, вимикає і мозок, і совість, і навіть задній запобіжник. Ця патологія чимось схожа на онкологічну хворобу – швидко пускає метастази у вигляді різнорідних Куциків і заражує відходами власної життєдіяльності все навколо, усі та все заражується тим же жлобством, стає гнилим та підлим.
Вважається, що жлобське царство встановилось в Україні з царювання Хоружевки. Дозволимо собі не погодитись, Хоружевка прийшла в Україну на добре підготовлену почву.
4. Для очищення української політики необхідно вижигати демагогів. В Україні створився особливий тип демагога, що ховає за високопарними фразами, романтичними пассажами, «космічними» відвертостями цинічного та ненаситного жлоба. Подивіться на типологічний ряд: Ющенко, Кучма, Литвин… недарма на останніх виборах в Києві головну конкуренцію в масштабах підкупа виборців головним блоком став блок Литвина.
А в іншому, беручи до уваги все вище зазначене, я з Володимиром Михайловичем повністю згодні. Цю клоаку необхідно вичищати. Починаючи з Литвина
P.S. «Шановний» Володимир Михайлович, я не можу вам відмовити у вашому проханні оприлюднити всі записи, тому найближчим часом ви можете послухати, прочитати та пригадати, на превеликий жаль, дуже малу частину злочинів які ви скоїли проти українського народу. Все що буде публікуватись на цьому сайті я буду передавати у Генеральну Прокуратуру України із наданням юридичної оцінки.