Зустрівшись якось з Кравчуком, я запитав його: "Ви знали, що в Донбасі протягом трьох діб чинилися фальсифікації? – Знав. Мені дзвонили люди з усіх кінців області і розповідали, як міняють урни і переписують протоколи, – відповів Кравчук. – Чому ж Ви мовчали? Звернулись би до донецької влади, – кажу. – У тім то й річ, що сама влада це робила, – почув я у відповідь. – А міністр внутрішніх справ? – питаю. – А міністр внутрішніх справ наклав у штани і заховався", – мовив Кравчук.

Підводячи підсумок викладеному, можна запропонувати загальну типологію фальсифікацій досі помічених виборчих технологій.

Серед них варто насамперед згадати:
а) розвіданий подвигом Забзалюка факт підготовки діючою владою "потрібного" складу виборчих комісій у західних регіонах,
б) заяву Яценюка про виділення з фонду олігархів $200 мільйонів на підкуп виборців,
в) повідомлення з місць про складання державними адміністраціями списків сімей, що потребують матеріальної допомоги (одежі, цукру, дров тощо),
г) переведення в Донецькій області усіх директорів шкіл у статус виконуючих обов’язки,
д) активну роздачу безплатних ліків і пакетів з харчами Луцьким і Довгим у своїх потенційних округах.

Глава Счетной палаты рассказал о том, сколько денег ушло на «бесплатные» акты на землю и почему в Украине до сих пор не хватает школьных автобусов. С 2004 по 2008 год государство обязалось закупить 2720 автобусов. По состоянию на 1 января 2009 года их купили на 600 больше. Но по данным Минобразования оказалось, что по этой программе не хватает еще 2290 автобусов. И никто не обратил внимания, что львиная доля купленных автобусов была марки «Богдан», и стоили они по 300 тысяч гривен, хотя регионы покупали автобусы за 150 тысяч. И это не единственный пример: минимум 15% госпрограмм являются чисто лоббистскими.

Страна получила одну глобальную проблему, которая касается всех и каждого. И политтехнологи делают и будут делать все возможное для того, чтобы эта мысль дошла в каждый дом. При наличии прямой угрозы жизни меркнет все – экономический кризис, безработица, коррупция. Что уж говорить о более «мелких» вещах вроде педофильского скандала или неработающей Рады.Информационную волну эпидемии гриппа сегодня не может остановить фактически ничто. Тем более информация об убийстве или покушении, или же о каком-то воровстве каких-то очередных бюджетных миллиардов. Политики получили иммунитет и надежную защиту от предвыборных скандалов. 

Якщо проаналізувати увесь цей цирк (подібні змагання сумнівних креативів політтехнологів важко назвати інакше), розуміємо, що на порядку денному передвиборчої кампанії немає жодної реальної та конкретної проблеми, яка б і справді хвилювала суспільство та зачіпала інтереси усіх соціальних прошарків.

Удосконалення системи місцевого самоврядування, підвищення ефективності освіти та охорони здоров’я, нормальне функціонування системи соціальної допомоги, стимулювання притоку зовнішніх та внутрішніх інвестицій, реанімація кредитування, перебудова усієї банківської системи, вивід будівництва з колапсу…

Чи знаємо ми, як ці питання збираються вирішувати Тимошенко або Янукович? Де пропозиції вирішення цих проблем від Яценюка та Тігіпка? Складається враження, що з приводу реального життя реальних українців, наші політики не мають чіткої позиції взагалі, або ж вона розмита настільки, що претендує лише на чергове нікому не потрібне гасло.

Большинство потенциальных кандидатов понимают, что у них немного шансов на выборах Президента. И некоторые из них принимают участие в гонке с прицелом на будущие выборы в Верховную Раду, откуда смогут влиять на процессы в государстве. Главная задача для таких "парламентских" кандидатов - эффективно использовать президентские выборы с целью "засветиться" и врезаться в память избирателей. Вся кампания в целом обойдется реальному кандидату на кресло Президента примерно в $80-100 млн. "Непроходные" истратят от $15 до 50 млн.Впрочем, независимо от поставленной цели - реально победить, помешать истинным лидерам, играя роль технического кандидата, или внедриться в мозги электората "на будущее" - денег понадобится много.

Диплом Кислинского в одночасье поставил под сомнение легитимность построения властной пирамиды по квотно-политическому принципу. Списочные голосования министерских пакетов, которые до сих пор провоцируют дискуссию: кто должен быть у власти - «свой» или специалист, похоже, на некоторое время отойдут на второй план. Причем «ПТУшником» Андреем Кислинским, которому единственный легальный диплом Краснолучского горного техникума позволял руководить спецслужбой, дело явно не закончится. Интерес к теме профпригодности (согласно диплома) наших власть придержащих чиновников начинает расти… 
В это время их коллеги дефицит профессиональных знаний компенсируют количеством скандалов и резонансных заявлений в СМИ, и добивают до победного конца государственную службу. Но они члены команды и члены партии, а потому им все прощается. Тем более такая мелочь как отсутствие диплома и профессионализма.

Какие приемы могут использовать политтехнологи, чтобы заставить народ голосовать за тех или иных кандидатов в президенты